Добро пожаловать уважаемые посетители!

Сайт «Криворожский пограничник» создан с целью:

1. сплочения всех тех, кто проходил службу в пограничных войсках КГБ СССР, пограничной службе Украины;

2. освещения исторических данных о пограничных войсках и легендарных личностях пограничников;

3. проведение работы в патриотическом воспитанию молодежи;

4. ознакомление с организацией, проводимых мероприятий. Все члены организации имеют удостоверения определенного образца.

Девиз: "Зеленая фуражка". Рады видеть в своих рядах "зеленого братства" - братьев погранцов. Оставляйте свои комментарии, задавайте вопросы. Рады общению, мы открыты!!!

6 мая 2017 года в 10-00 в клубе «Юных моряков» по адресу Нарвская, 21 мы ждем вас на собрании.

пятница, 13 февраля 2015 г.

Литературно-музыкальная композиция «Афганістан - мій біль, моя пекуча пам’ять». Криворожская гимназия № 127.

Чем ближе приближается дата 15 февраля, тем чаще представителям нашей организации приходиться общаться с подрастающим поколением, учениками криворожских школ. Для того, что рассказать правду об Афганской войне и участии погранвойск в этом конфликте.

По приглашению руководства криворожской гимназии № 127 афганцы и представители общественной организации ветеранов пограничных войск были приглашены на литературно-музыкальную композицию «Афганістан - мій біль, моя пекуча пам’ять» которую для нас организовали воспитанники гимназии.

Хочется отметить наше хорошее сотрудничество с руководством гимназии в лице завуча Пшеничной Светланы Николаевны и директора Антонины Анатольевны Воробьевой, и их коллегами. За их теплый и радушный прием. После такого приема, хочется снова и снова приехать к ним. Что мы и сделаем в ближайшее время.


Читайте также на сайте:


Под музыку и громкие аплодисменты мы вошли в зал. Где нас встречали милые, добрые и красивые гимназисты. Встречали как родных, это очень тронуло нас. Спасибо большое!
Таким образом началось воспитательное мероприятие под названием «Афганістан - мій біль, моя пекуча пам’ять» посвященное выводу войск из Афганистана.




Сразу хочу сказать, как пресс-секретарь организации. Мы планируем сделать видеоролики, а сегодня мы познакомим вас со сценарием и фотографиями мероприятия. И добавить, что очень хорошо было подобрана звуковая дорожка к словам и постановка. Спасибо организаторам за это!

На сцену выходят ведущие, и под музыку на военную тематику говорят нам слова приветствия!

Ведучий 1.
Доброго дня, шановні ветерани –афганці, дорогі гості, всіприсутні у цій залі.  Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати учасників війни в Афганістані.

Ведучий 2.
 З давніх-давен український народ підтримує священну традицію – вкарбувати у свідомість прийдешніх поколінь пам’ять про бойові подвиги кращих синів і дочок, які сповна виконали свій військовий обов’язок.




Ведучий 1.
Шановні гості, діти! Сьогоднішня зустріч, ми хочемо розпочати таким простим запитанням:- «Чи треба взагалі згадувати про війну!»

Деякі кажуть, що не треба. Ми  думаємо, що треба. Треба до тих пір, поки людство неспроможне бути сказати: «Ми не тільки не хочемо війни, ми зробимо все, щоб її не було!». 
Сьогодні ми зібралися в день  пам'яті, присвячений воїнам-інтернаціоналістам, які загинули в афганській війні..

Ведучий 2.
 Сьогодні ви маєте можливість побачити й послухати безпосередніх воїнів афганської війни, який прийшли до нас на зустріч.
  1.  Деревянко Николай Николаевич (воин-интернационалист)
  2.  Ришко Владимир Васильевич
  3.  Сопилка Олег Вячеславович (воин-интернационалист)
  4.  Петренко Виктор Васильевич
  5.  Комисарук Александр Алексеевич
  6.  Грузин Игорь Николаевич
Ведучий 1.
          Афганська війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але, слава Богу, вже без участі наших солдат. А тоді ж, йдучи у пекло, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.

Ведучий 2.
         Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто усіх вертає назад, коли наші недолугі керівники взялися наводити лад на чужих територіях, віддавали абсурдні накази. 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичній партії Афганістану. Спочатку радянські війська розташувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану.

(На музичному фоні учень читає вірш «Останнє побачення»)

Ти чуєш мамо, як мені болить?
Та я ж терплячий, знаєш … Мамо де ти?
Чекай, не йди, затримайся на мить ……
Чому так тихо розмовляють кулемети?
Як добре, мамо, що зустрілись тут, тепер.
Я не чекав тебе побачить під Кишином.
Після Афгану обіцяють в ГДР…..
Пробач, перехопило горло димом.
Ні! Ні! До БМП ти не ходи!
З усіх сторін по ній, душмани б’ють прицільно!
Та краще дай мені хоч крапельку води …..
Я бачу Соб, гуляє щука вільно!
А в очеретах, матінко, човни,
Рибалить батько. Глянь який карасик!
Ходімо всі до хати, в Жадани!
Це я ваш син Юрко … ваш син Юрасик…
Чому ви посивілі стоїте,
Над цинковою плачете труною?
Мене нема у ній! Ви бачите? Проте
Хіба один такий я повернувся з бою?
Ти чуєш, земле матінко? Болить!
Чому дозволила дітей своїх спалити?
Смертельний біль вгамується вмить
Не згасне біль у тих, хто мусить жити.

І – Ведучий.
Так, ось уже двадцять шість років, як не згасає біль у тих, хто мусить жити, хто повернувся з Афганської війни. Наш сьогоднішній захід приурочений учасникам подій у Афганістані – живим, які поруч з нами сьогодні, працюють, і мертвим, тим, які стали спогадом і болем рідних.


Поставте скибку хліба на стакан
І голови схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі зранив і скалічив.

О, Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих синів своїх, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули щоб ніколи звук гармати. 

Минутой молчания под звук метронома мы почтили память погибших воинов-интернационалистов, участников афганской войны.

ІІ – Ведучий.
Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна.
Геройство. Біль. Дочасна сивина.
Прокляття чаша випита до дна.
Жорстока тиша. Вибухоподібна.

ІІ – Ведучий.

Афган. Сумом, болем, могильним холодом віє від цього слова. В ньому злили воєдино і прокляття матерів, які замість рідного сина отримали сухе повідомлення з печаткою в кутку … загинув …, виконуючи обов’язок, і останній подих того, що встиг багато вистраждати, але нічого не відчув у цьому житті. І стогін тих, хто до цих пір знавісніло метушиться, лякаючи дружин, і безрадісні думки, невиконані бажання тих, хто назавжди прикутий до ліжка чи коляски. В цьому слові поєднується братерство, поняття про вірного друга, про честь і совість.

Потом мы увидели, сцену «Разговор с портретом». До глубины души тронули слова песни ансамбля «Голубые береты» из видеоролика:


Дочка с папой говорит, у портрета стоя
У меня котенок спит, плачет кукла Зоя,
Во дворе мальчишка Сашка, у него собака,
А еще машина есть, а еще есть папа.
А когда же ты приедешь, мама обещала,
Я и кукла моя Зойка побежим к вокзалу.
Платье лучшее надену, как на день рождения,
Мама торт нам приготовит, вот будет веселье!
Мы с тобой пройдем по парку — пусть увидят все,
Что у Кати папа дома, а не на войне.
И девчонка горько плачет, рядом плачет мама:
Никогда они втроем не придут с вокзала…
Лишь усталые глаза на большом портрете,
Да кровавая звезда на пурпурной ленте…
Во дворе мальчишка Сашка, у него собака,
А еще машина есть, а еще есть папа…

ІV – Ведучий.
Афганська війна… брудна, неоголошена. Та хіба війни бувають чистими? 160 ти тисячам жителів України судилося пройти горнило афганської війни. 3383 з них повернулись додому у цинкових трунах, 12 тис залишилися інвалідами, понад 100 тисяч живуть і житимуть з невиліковними хворобами. 86 українських юнаків – у полоні, більшість з яких уже за плином часу можна вважати такими, що пропали безвісти.

Ведучий 1. 
Війна безжально перекреслила тисячі  молодих життів, переінакшила надії, плани, понівечила тіла і долі. Але разом з тим, серед страшних небезпек, вогню, крові, нелюдського напруження – ви мужніли і загартовувались.

Ведучий 2. 
Хто ж відповість?
Як захлинався бій останній
І ущухав вогонь атак,
Упав юнак в Афганістані-
Двадцятирічний мій земляк.
Упав, з очей спадали зорі,
Темніла неба пелена…
О, боже мій, що тільки творить
Людьми придумана війна.

Пісня «Мій тато герой»



Было предоставлено слово председателю общественной организации Криворожской городской организации ветеранов пограничных войск полковнику Деревянко Николаю Николаевичу. Он рассказал причины ввода Советских войск на территорию Афганистана, участие пограничников в этой войне и о погибших ребятах из города Кривого Рога.



Потом сержант пограничных войск Грузин Игорь Николаевич познакомил присутствующих с различными видами одежды, опознавательных знаков видов войск участников афганской войны.





15 лютого - особливий день для афганців. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення  радянських військ з Афганістану. Вони пройшли пекло цієї війни і не поповнили списки загиблих. Вони і є тією пам’яттю, що пише історію.

Также мы просмотрели видеоролик «Криворожский пограничник № 3» посвящённый погибшим криворожанам пограничникам в Афганистане.


Ведучий 1. Шановні воїни-інтернаціоналісти, ми пишаємося вами, горді тим, що поруч із нами живуть  такі мужні, відважні, рішучі чоловіки. Здоров’я вам, сімейного  благополуччя і пам’ятайте, що час - найкращий лікар для душі і тілесних ран. Прийміть від нас ці квіти як знак пошани.








После этих слов, прекрасные девушки пригласили нас потанцевать, на белый танец. Что мы и сделали. Потом мы все фотографировались на память. Напомню, что самое интересное будет в видеоролике, который будет готовить пресс-служба организации.



После встречи нас пригласили в музей. В котором Антонина Анатольевна Воробьева провела для нас небольшую экскурсию. И познакомила с историей музея и экспонатами.








Деревянко Николай Николаевич оставил в книге музея запись о посещении:


10. 02. 2015. Ветераны пограничники-афганцы благодарят коллектив гимназии за интересную экскурсию в вашем музее. Это действительно интересно!

Также на пути нам встретились милые и красивые девочки, ученики 3-А класса. Мимо которых мы не смогли быстро пройти. Их интересовало буквально все. Кто мы? Откуда? Почему у вас столько медалей Николай Николаевич? Как вы их получили? Мы уделили им несколько минут и сделали фото на память.





И пообещали, что мы еще обязательно вернемся в эту гимназию, в которой нас ожидал такой радушный прием. Мы и дальше будем сотрудничать с замечательным коллективом и милыми детьми школы-гимназии № 127. Спасибо за прекрасное воспитание подрастающего поколения!!!

Пресс-служба организации.
13. 02. 2015.